Автор У листопаді 2025 року національне визнання отримала одна з унікальних традицій українського народного мистецтва — таврійський розпис. Цей колоритний орнамент, яким розмальовували хати на Кінбурнській косі, став не лише брендом, а й невід’ємною частиною культурної спадщини України.
Таврійський розпис, що виник у сільських оселях Миколаївщини, є неповторним поєднанням морських мотивів і степових образів. У ньому переплітаються символи та обереги, зокрема, хвилі, чайки, лебеді, маяки та краплинки води. Це мистецтво відзначається яскравою палітрою синіх і білих відтінків, що надають розписам легкості і морської свіжості.
За однією з версій, традиція таврійського розпису бере свій початок ще з часів козаччини, коли запорізькі козаки заснували Прогноївську паланку на Кінбурнській косі. Однак, саме у середині XX століття, коли миколаївська журналістка і дослідниця народного мистецтва Євгенія Бондаренко зафіксувала і описала цей оригінальний розпис, він став відомий більшій аудиторії.
Бондаренко використала лише натуральні інгредієнти для створення розпису — синьку, вапно, мідний купорос і рослинні барвники, що надавали йому неповторного вигляду. Вона стала першою, хто звернув увагу на цей національний скарб, написавши дві книги під назвою «Стежки до лиману». Але, попри її намагання популяризувати традицію, розпис залишався маловідомим до початку XXI століття.
Справжнє відродження цього мистецтва стало можливим завдяки художниці Любові Паранюк з села Куцуруб на Очаківщині. Паранюк, що все своє життя прожила поруч із морем, з дитинства захоплювалася народним мистецтвом і прагнула передати у своїй творчості красу степів і моря.
Згодом вона почала вивчати традиційні розписи, зокрема, «петриківку», а після закінчення художньої школи та училища в Миколаєві вирішила повернутися до таврійського розпису. Її дослідження привели до того, що вона почала відновлювати техніку розпису на кераміці — матеріалі, який чудово поєднується з духом цього мистецтва.
“Кераміка для мене — теплий, пластичний матеріал, який живе довго. Якщо через кілька століть археологи знайдуть наші вироби, вони знатимуть, що це Миколаївщина”, — розповідає пані Люба.
Основними мотивами таврійського розпису є природні символи, пов’язані з морем та рибальством. Серед них — хвилі, чайки, лебеді, а також зображення маяків та човнів. Важливими символами є також крапелька води, що символізує дощ, та блакитний журавлик — вісник літа та сподівання на дощ у посушливі часи.
Магія розпису полягає не тільки в естетичному вигляді, але й у глибокій символіці. Легенда про Маяківну, жінку, яка з вогнем зустрічала чоловіка-рибака, також відображена у цьому мистецтві. Це символізує очікування і надію, що стало особливо актуальним під час війни.
Сучасна популярність таврійського розпису співпала з початком війни в Україні. В умовах війни багато жінок, створюючи розписані вироби, зображують свої найпотаємніші бажання і надії на мир і повернення своїх рідних. Це мистецтво стало символом сили духу і боротьби за рідну землю.
Завдяки наполегливій праці Любові Паранюк та її команди «Центр навчання і освіти дорослих (ЦНОД) “Південь”», в 2025 році таврійський розпис був занесений до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Це стало важливим етапом у його відновленні та визнанні на національному рівні.
Популяризація цього розпису привела до того, що вже більше 100 майстринь на Миколаївщині оволоділи цією технікою. Вироби з таврійським розписом стали справжнім брендом і туристичною візитівкою регіону. Відмінною рисою цього мистецтва є його здатність зберігати свою традиційну автентичність, одночасно адаптуючись до сучасних умов.
Сьогодні таврійський розпис є не тільки частиною культурної спадщини, а й важливим елементом регіонального брендування. Продукція з цим розписом, створена майстринями з Миколаївщини, активно представлена на ринку сувенірної продукції.
Таврійський розпис став яскравим символом, який не тільки зберігає історичні корені, а й надає можливість новому поколінню художників і майстрів творити на основі цієї багатої спадщини. Це мистецтво продовжить жити і розвиватися, спонукаючи до нових відкриттів у світі народної творчості.
Коментарі