Автор Юлія та Владислав Брит із Каховки офіційно стали подружжям наприкінці 2021 року. Втім, їхнє спільне життя тривало лише п’ять днів: 30 грудня вони розписалися, а вже 5 січня Владислав, військовослужбовець АТО, вирушив на схід. На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, старший солдат 57-ї окремої мотопіхотної бригади потрапив у полон на Луганщині. Він перебував у неволі 3 роки і 6 місяців без одного дня. Звільнення відбулося 24 серпня 2025 року, у День Незалежності.
Увесь цей час Влад не мав жодної інформації про дружину, не знав, що відбувається в Україні, і чи взагалі хтось його чекає. Про свій шлях очікування Юлія розповіла журналістам.
Полон і життя в окупації
Разом із Владиславом у полон потрапили ще 16 бійців. Російські телеканали одразу показали відео з полоненими, тож Юлія дізналася про долю чоловіка майже відразу. Двоє з цієї групи загинули під час катастрофи ІЛ-76 у січні 2024 року. Усі інші повернулися додому раніше. Влад був останнім зі списку.
Пів року Юлія залишалася в окупованій Каховці, після чого з великими труднощами змогла виїхати. Батьків у подружжя вже немає, родина складалася лише з них двох. Влад мав сестру в Польщі та двоюрідну сестру, тож фактично Юлія залишалася єдиною близькою людиною, яка могла боротися за його визволення.
Врешті вона оселилася в Коростені, працює у дитячому садочку та волонтерить у Центрі життєстійкості на базі Червоного Хреста. Жінка організувала групу підтримки для родин полонених та зниклих безвісти, брала участь у численних акціях і заходах, аби нагадувати про полонених.
Очікування обміну
У серпні 2025 року Юлія готувалася до обміну, однак перший зірвався. Вона разом із родичками інших зниклих чоловіків вирішила залишитися в Чернігові, де зазвичай відбувається зустріч. 24 серпня їй вдалося зайти до «Дії» через інший телефон і побачити повідомлення про звільнення Влада. Від емоцій Юлія втратила свідомість, її приводили до тями. А згодом вона таки зустріла чоловіка біля лікарні, де збирали звільнених.
Влад, не знаючи, чи дружина вибралася з окупації, був переконаний, що залишився сам. Побачивши її, він не повірив власним очам. Юлія приїхала у футболці з його фото. Їхня перша розмова після трьох із половиною років полону була короткою, але сповненою емоцій.
Життя у неволі
До кінця 2024 року Влад перебував у Луганській колонії №36, пізніше його перевели до Маріїнської колонії в Кемеровській області Росії. Хоча Юлія писала десятки листів, жодного він не отримав. Офіційно російська сторона звітувала, що з листуванням «усе гаразд», проте насправді чоловік залишався відрізаним від будь-яких звісток.
Коростень, де оселилася Юлія, став для неї новою домівкою. Саме там вона придбала будинок за виплати, які держава нараховувала Владиславу. Нині подружжя облаштовує житло та намагається повернутися до мирного життя. Містяни, які ще жодного разу не бачили Влада, весь цей час чекали на його повернення разом із дружиною.
«Більше трьох років я жила у тиші – без дзвінків, без повідомлень, без найпростіших слів “як ти?”. Кожен день був боротьбою й молитвою за нього. Полон забрав у нас час, але повернув найцінніше – можливість знову бути разом», – написала після зустрічі Юлія.
Коментарі