Автор Англійське слово endling означає “останній живий представник виду, що зникає після його смерті”. Саме таку назву отримав перший художній роман канадської письменниці українського походження Марії Реви, який увійшов до довгого списку Букерівської премії 2025 року. Первісно він мав бути гумористичною історією про любов і порятунок равликів, але після російського вторгнення в Україну сюжет кардинально змінився — книга перетворилася на оповідь про досвід війни та долі її рідних у Херсоні.
Рева народилася в Херсоні, а у 1997 році разом із родиною переїхала до Канади. Широкій аудиторії вона стала відома як авторка текстів для сучасних опер. У 2021 році вийшла її перша збірка оповідань Good Citizens Need Not Fear, присвячена життю в пострадянській Україні. “Endling” став її дебютним романом з нетиповою структурою, де гумор поступово поступається місцем відвертому свідченню про війну.
У розмові з Суспільне Культура письменниця розповіла, що потрапляння книжки до лонгліста Букера викликало в неї не лише радість, але й сум — адже ця історія дуже особиста, вона торкається її родини та дідуся, який залишився в Херсоні. Вона згадує, що після 24 лютого 2022 року не могла продовжувати роботу у звичному ключі: “Здавалося, що або я маю ігнорувати війну, або відмовитися від книги. Але ігнорувати було неможливо”.
Редактори підтримали сміливе рішення вплести особистий досвід у роман. Спершу авторка сумнівалася і навіть вилучала метаепізоди, але згодом повернула їх і зрозуміла, що саме вони роблять текст цілісним. Її головне завдання, каже Рева, було донести українську реальність англійською мовою без відчуття екзотизації.
Письменниця визнає, що чорний гумор — важлива частина українського досвіду, навіть у найважчі моменти: “Мої друзі жартували навіть у сховищах під час обстрілів. Це спосіб виживання”. Хоча західна аудиторія іноді сприймає такий гумор як занадто жорсткий, авторка наполягала, що його необхідно відобразити, бо він є частиною реальності.
Первісна тема зникнення равликів поступово стала метафорою загрози для України, адже, на думку Реви, Росія намагається знищити все українське. Водночас екологічний вимір книжки також залишається важливим: “Це історія про великі невідворотні втрати, які відбуваються на наших очах”.
Авторка не приховує, що боїться реакції своєї родини в Україні на книжку. Зокрема дідуся, який не знає, що став персонажем роману. “Я уявляла його полон, його вибір залишитися в Херсоні. Це було моє переживання, моя фантазія. І я боюсь, що він може сприйняти це як докір”, — зізнається Рева.
Останній раз у Херсоні вона була понад сім років тому. Після пандемії та початку війни повернутися стало неможливо. Письменниця із ностальгією згадує дитячі літа на дачах, які тепер заміновані: “Це було місце свободи, яке ми втратили”.
У літературу Рева прийшла через щоденники й листування з сестрою. Згодом вони разом брали участь у проєктах, що поєднували письменників і композиторів. Саме сестра, композиторка Анна Підгорній, ввела її у світ сучасної музичної сцени. Письменниця зазначає, що робота над операми відрізняється від романів — це колективний процес, тоді як книжка створюється у самоті.
Свої відносини з новим романом Рева порівнює із початком кохання: “Є ідея, є натхнення. Якщо воно витримує роки й не згасає — значить, варто писати”.
Письменниця також досліджувала індустрію стереотипів про “східноєвропейських наречених”. Читаючи ці тексти, вона відчувала сум і обурення: “Вони переповнені уявленнями про жінок, які нібито готові покинути все заради чоловіка. Це було болісно”. Водночас вона відзначає, що сучасний образ української жінки змінюється — у тому числі завдяки військовослужбовиць, які зруйнували традиційні уявлення.
Нині Рева намагається дозволити собі насолодитися увагою до “Endling”, але визнає, що нові ідеї вже народжуються. Серед книг, які вплинули на неї під час роботи, вона називає “Людей паперу” Сальвадора Пласценсії та “Величезний світ” Еда Янґа. З українських авторів відзначає Андрія Куркова, Євгенію Кузнєцову, Ольгу Кобилянську, Оксану Луцишино, Євгенію Бєлорусець та Єву Скалецьку.
Звертаючись до українських читачів, письменниця підкреслює: попри втому й виснаження, вона вражена готовністю людей слухати й читати про власний досвід: “Це дуже важливо, і я відчуваю величезну вдячність”.
Коментарі