Краса проти заліза: як херсонські музейники перетворюють смертоносні уламки на символи надії

Херсонський обласний краєзнавчий музей представив унікальну експозицію “Коли війна втрачає силу”, де знаряддя руйнування стали матеріалом для творчості. Працівники закладу зібрали металеві залишки російських снарядів безпосередньо на подвір’ї музею після обстрілів, перетворивши їх на інсталяції, що маніфестують незламність міста.

Ідея створити мистецький проєкт із руїн належить директорці закладу Ользі Серафимівні Гончаровій. Колектив підтримав задум, адже сьогодні реальність Херсона така, що смертоносне залізо вже не рахують одиницями – його збирають відрами. Тимчасова виконувачка обов’язків головної зберігачки Алевтина Мелентьєва зазначає, що назва виставки є символічною вірою у неминучу перемогу та завершення бойових дій.

Простір музею наповнили об’єкти, що поєднують крихкість життя та грубість металу:

• “Дерево життя” – центральна інсталяція, майстерно викладена з гострих осколків снарядів.
• Картини-соняхи – поєднання справжніх суцвіть із залишками російського озброєння, створені під час майстер-класу до Дня захисників України.
• Роботи художника Ігоря Баликова – витончені квіти, що проростають крізь гільзи.
• Прошитий металом музейний прапор та верстовий стовп, що маркує шлях крізь небезпеку.

Окрім професійних митців, до наповнення зали долучилися херсонські школярі. Їхні малюнки та аплікації стають частиною спільної експозиції, даруючи дітям відчуття причетності до великої справи. Через постійну загрозу обстрілів кількість відвідувачів у залах мінімальна, тому музей активно демонструє експонати у соціальних мережах, шукаючи підтримки у всього світу.

Ми показуємо, в яких умовах працюємо: раніше знаходили окремі уламки, зараз же у деяких місцях їх можна збирати відрами. Ідея виставки – розповісти відвідувачам, у яких реаліях живе місто.

Виставка виконує й утилітарну роль, слугуючи своєрідним інструктажем із виживання. Наприклад, одна з інсталяцій нагадує перехожим про підступність мін-пелюсток, які можуть трапитися на дорозі до музею. Це не просто мистецтво, а жива хроніка міста, яке відмовляється здаватися, навіть коли його стіни прошиває метал.

Ця експозиція доводить: навіть коли уламки стають частиною щоденного побуту, вони не здатні зупинити волю до життя, якщо за справу беруться люди, заряджені надією.