Автор Напружена геополітична ситуація на Близькому Сході спровокувала ланцюгову реакцію в українському агросекторі. Найбільш вразливими до фінансових коливань виявилися малі господарства, чий бюджет не витримує різкого стрибка вартості пально-мастильних матеріалів та мінеральних добрив. На відміну від агрохолдингів, дрібні виробники не мають фінансової “подушки” для створення стратегічних запасів ресурсів.
Павло Коваль, який очолює Українську аграрну конфедерацію, вказує на критичну нерівність у можливостях гравців ринку. Поки великі гравці купують дизель оптовими партіями за нижчими цінами та зберігають його на власних складах, фермери-одноосібники змушені заправляти техніку в роздріб.
«Якщо велике підприємство ще може купувати дизель гуртом, зберігати його й частково нівелювати коливання, то мікро- та малі виробники часто працюють інакше. Вони купують пальне в роздріб, без значного запасу, і саме тому першими відчувають зростання цін на АЗС», — пояснив він.
Не менш гостро стоїть питання вартості живлення рослин. Сьогодні ціна за одну тонну карбаміду вже перевищила позначку в 40 тисяч гривень. Для простого фермера це означає необхідність реалізувати щонайменше чотири тонни пшениці за гарною ціною, щоб отримати лише одну тонну добрива, що ставить рентабельність виробництва під сумнів.
Собівартість продукції невпинно зростає через комплекс факторів: від подорожчання імпортного насіння та засобів захисту рослин до зростання витрат на логістику та оплату праці персоналу. Будь-які перебої у постачанні закордонних компонентів миттєво відображаються на фінансових звітах аграріїв, які працюють на межі окупності.
Гендиректор УАК наголошує, що великий бізнес має значні переваги у вигляді доступу до банківських кредитів та пільгових умов постачання. Малий агровиробник позбавлений таких інструментів захисту, що робить його абсолютно беззахисним перед будь-яким ринковим штормом.
Критичною проблемою став доступ до свіжих кредитів. Багато господарств уже використали наявні ресурси під час осінніх робіт, а зараз, за потреби пересівати поля, стикаються з відмовами фінансових установ. Банки не бажають приймати як заставу те майно чи майбутній врожай, під які вже було видано попередні позики.
Для мікроферм, які не мають грошового резерву, ситуація стає фатальною. Навіть незначне коливання цін на заправках або вимушена затримка з продажем зерна можуть призвести до того, що річна праця всього колективу не принесе жодного прибутку.
Коментарі