Імпортний рекорд: чому українці переходять на іноземну картоплю

Український аграрний ринок у 2025 році продемонстрував стрімку зміну пріоритетів: обсяги закупівлі картоплі за кордоном зросли більш ніж удвічі. Поєднання аномальної погоди та демографічних зрушень змусило країну витратити десятки мільйонів доларів на імпорт продукту, який традиційно вважався “другим хлібом” місцевого виробництва.

За даними Державної митної служби, протягом року Україна імпортувала 123,6 тисячі тонн картоплі. Це у 2,4 раза перевищує показники попереднього року. Фінансова сторона питання виглядає ще солідніше – вартість закордонних поставок злетіла у 2,5 раза, сягнувши позначки у $66,293 млн. Географія закупівель виглядає наступним чином:

• Польща залишається ключовим партнером (37,1% поставок);
• Єгипет впевнено тримає нішу у міжсезоння (13,6%);
• Нідерланди забезпечують ринок високоякісним товаром та насінням (11,6%).

На тлі масштабного імпорту вітчизняний експорт виглядає символічним, хоча й демонструє певне зростання. У 2025 році за кордон вдалося продати лише 3,4 тисячі тонн картоплі, що на третину більше за попередні результати. Виручка від цих операцій зросла на 52,1%, склавши $812 тисяч. Основними споживачами нашої продукції стали Молдова (70,7%), Азербайджан (27,4%) та віддалений Сингапур (0,4%).

Головною причиною дефіциту стала погода. Сезон 2024 року запам’ятався аграріям вкрай жорсткою посухою та аномальною спекою, що разом із браком якісного насіння суттєво обвалило врожайність. Проте за погодними аномаліями стоять глибші структурні проблеми, пов’язані з війною.

“В Україні з початку війни спостерігається тенденція скорочення вирощування картоплі в домогосподарствах і розширення виробничих площ під культурою у фермерських господарствах і навіть в агрохолдингах. Подібну тенденцію можна пояснити виїздом населення із сіл за кордон та мобілізацією”, — пояснює Микола Фурдига, директор Інституту картоплярства.

Отже, поки домогосподарства скорочують виробництво через нестачу робочих рук, нішу намагається зайняти великий бізнес. Проте на даному етапі внутрішнього ресурсу не вистачає для покриття попиту, що робить Україну залежною від європейських та північноафриканських фермерів.

Чи вдасться великим агрохолдингам найближчим часом замістити дефіцит, що виник на приватному секторі? Багато в чому це залежатиме від стабільності насіннєвого фонду, який ми досі активно імпортуємо з ЄС.