Спогади про Віталія Піщанського — воїна з Херсонщини, який загинув за тиждень до річниці одруження

Віталій Піщанський, водій-сапер інженерного відділення Національної гвардії України, трагічно загинув 11 серпня 2025 року, обороняючи рідну Херсонщину від російських загарбників. Йому було всього 23 роки. Загибель молодого героя стала страшною втратою для його родини та побратимів, адже Віталій помер за тиждень до першої річниці свого одруження. Тепер він знайшов вічний спочинок на Волині, у княжому місті Володимирі.

Молодість, що обірвалась на фронті

Віталій народився 8 грудня 2001 року в селищі Верхній Рогачик на Херсонщині. Він був вихований бабусею, яка замінила йому батьків після розлучення матері. Віталій завжди згадував її з теплотою, адже бабуся була його найближчою людиною, яка давала йому всю любов і турботу. Після закінчення школи Віталій вступив до вищого професійного училища, здобуваючи робітничу спеціальність і практикуючи на будівництві в Києві. Саме там він проявив себе як старанний та відповідальний працівник.

Не зупинившись на досягнутому, Віталій вирішив вступити до лав Збройних Сил України. Під час строкової служби його життя різко змінилося, і, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, він підписав контракт, аби залишитися в строю й продовжити захищати свою батьківщину. Загинув Віталій під час виконання своїх обов’язків, коли був задіяний в оборонних операціях на рідній Херсонщині.

Кохання, яке не встигло розцвісти

Віталій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією в 2023 році через соціальні мережі, коли війна вже була в розпалі. Вони почали спілкуватися, і між ними відразу виник особливий зв’язок. Хоча їх розділяли кілометри та фронт, їх поєднувала щира любов. Через рік, під час відпустки, Віталій і Марія вирішили одружитися. Вони не планували великий святковий захід — просто розписалися в Миколаєві.

Їхнє сімейне життя було наповнене очікуванням зустрічей. Віталій постійно знаходився в поїздках і виконанні службових завдань, а Марія чекала на кожну його короткострокову відпустку, щоб провести разом хоча б кілька днів. Вони разом мріяли про спільне майбутнє, про будинок, в якому нарешті поселяться, і навіть розглядали варіанти житла в Києві. Одним із їхніх спільних хобі була риболовля — вони часто виїжджали на річку, де разом з тишею і природою відновлювали свої сили.

Останні моменти: безпека і кохання

Марія згадує останні дні перед трагедією: «Віталій завжди цінував сьогодення, не любив планувати надто далеко вперед, адже відчував, що час — не на його боці. Ми мріяли про майбутнє, але, на жаль, його не судилося». Віталій був відданим і талановитим військовим, який постійно вдосконалював свої навички. Він навіть опанував нову справу — став керувати безпілотниками. Йому довіряли найскладніші завдання, оскільки він завжди швидко мислив і знаходив оптимальні рішення для кожної ситуації.

Спогади і трагедія

За день до загибелі Віталій не написав своєї звичної повідомлення, і Марія почала хвилюватися. Вранці вона прокинулася з відчуттям тривоги, спробувала зателефонувати — без відповіді. Згодом вона дізналася від побратима страшну новину: Віталій загинув під час розмінування на Херсонщині через влучання безпілотника.

Віталій загинув за тиждень до першої річниці їхнього одруження. Замість святкування — горе і сльози. «Ми мріяли про власний будинок, і навіть почали обирати варіанти. Він любив Київ і вірив, що там зможе реалізувати свої плани», — згадує Марія.

Вічний спочинок на Волині

Віталія поховали у Володимирі, на Федорівському кладовищі, на Алеї Слави. Він залишився в пам’яті рідних, друзів та побратимів як добрий, щирий, завжди готовий допомогти і підтримати. Віталій обожнював техніку, особливо мотоцикли, які він вважав символом справжньої свободи. Теплі спогади про нього назавжди залишатимуться в серцях його близьких, а його героїзм та відданість Батьківщині будуть вшановані пам’яттю.