Автор Дорогою додому Людмила побачила колону автобусів, що мчали їй назустріч. Згодом дізналася: в одному з них росіяни вивезли її сина Андрія спочатку до Криму, а далі до Росії. Відтоді жінка шукатиме дитину, доводячи окупантам, що вона мати і законна опікунка.
Того дня озброєні військові силою забрали з інтернату 96 підопічних, не повідомивши ані рідних, ані опікунів. Один з пацієнтів, злякавшись, спробував утекти і сховався за спорудою. Росіяни його наздогнали і зробили ін’єкцію «для заспокоєння». Згодом вивезли й лежачих пацієнтів, які не могли пересуватися самостійно.
«Хлопці нікуди не хотіли їхати і не розуміли, що відбувається. Росіяни поводилися як гестапівці у фільмах про нацистів. Тягли людей до автобусів, попри крики і спротив. Серце розривалося від їхнього плачу», – пригадують свідки.
Центр журналістських розслідувань поспілкувався з рідними насильно вивезених людей з важкими формами інвалідності та працівниками закладів. З міркувань безпеки частину імен не вказуємо, інші змінено і позначено зірочкою.
«Директор Семенов відмовився вивозити пацієнтів на підконтрольну територію»
Перші тижні окупації для колективу Дніпрянського інтернату стали випробуванням. Вони відповідали за 116 підопічних, яким щодня потрібні були ліки, харчі та догляд. У перший день повномасштабного вторгнення селище Дніпряни, як і сусідня Нова Каховка, опинилися відрізаними від правобережжя і Херсона – звідти заклад отримував усе необхідне.
Коли запаси почали танути, керівництво звернулося по допомогу до громади. Волонтери та місцеві мешканці несли продукти і медикаменти, переказували гроші.
«Для пожертв директор Володимир Семенов відкрив картку і сам був у шоці від сум. Куди поділися ті гроші – невідомо. Жодної публічної звітності він не дав», – каже співробітниця.
Навесні 2022 року російські військові намагалися зайняти територію інтернату під техніку. Цього вдалося уникнути, звернувшись навіть до колаборантів Нової Каховки. Та загалом ситуація погіршувалася: люди масово виїжджали, зростали перебої зі світлом, обстріли, поруч працювали бази окупантів.
У серпні 2022 року колектив востаннє отримав зарплати з українського бюджету. Семенов оголосив, що заклад працюватиме «за російськими законами», знімався у пропагандистських сюжетах, дякуючи за «гуманітарку» з продуктами, памперсами та ліками.
«Співпраця з окупантами почалася з роздачі російської гуманітарки. Її возили до нього додому, але отримували не підопічні, а місцеві пенсіонери з його рук. Потім росіяни привезли йому сумку з грошима для видачі по 10 тисяч рублів нібито матеріальної допомоги. Частину Семенов лишав собі», – згадує працівниця.
Волонтерські організації наприкінці літа 2022 року пропонували Семенову транспорт для евакуації всіх підопічних на підконтрольну Україні територію. Попри ризики «сірої зони», на той момент це було можливо, стверджують свідки. Семенов відмовився.
Восени 2022-го він незаконно перереєстрував заклад у російській юрисдикції як «Днепровский психоневрологический дом-интернат» (вживалася й назва «Днепрянский…») і став першим окупаційним директором. Частина персоналу залишилася працювати – не хотіли кидати тяжкохворих.
У кінці жовтня Семенов повідомив підлеглим про майбутню «евакуацію» всіх пацієнтів, не розкриваючи коли і куди. Батьків та законних опікунів не попередив. Більшість родин про вивезення дізналися з медіа і відтоді не бачили своїх близьких.
«Вашего сына вам никто не отдаст!» Історія Людмили та Андрія
6 листопада 2022 року до Людмили Пестової прийшла мати іншого підопічного, Валентина Іванова*. Вони разом пішли до Семенова. На питання, чому не попередив, той відповів: «Я сам не знав». Згодом з’ясувалося, що він брехав. На вимогу сказати, куди повезли синів, назвав Сімферополь.
Валентина вирушила до Криму негайно, Людмила – наступного дня. У кримському інтернаті охоронець сказав: «Ви запізнилися, їх щойно повезли спецпоїздом до Ставрополя». На вокзалі спецпоїзд ще стояв, але посадки матері не дозволили і порадили їхати звичайним рейсом. Навіть побачитися з сином не дали.
У Ставрополі Людмила дізналася, що поїзд ще в дорозі, а Андрія повезуть далі – до Невинномиська. На запит, чи зможе вона зустріти поїзд і забрати сина, чиновниця відповіла: «Нет, вам его никто не отдаст. Всех интернатных встретят с помпой и снимут на видео».
Згодом жінці сказали їхати до Свєтлограда. Директор місцевого психоневрологічного інтернату Валюжєніч заявив, що віднині опікун Андрія – він, а «ви тепер йому ніхто». Людмила благала не оформлювати синові російський паспорт і не нав’язувати громадянство.
Коли нарешті завезли групу хлопців із Дніпрян, матері дозволили коротку зустріч. Андрій був у жахливому стані, плакав, йому кололи психотропні препарати «щоб заспокоїти». Людмила писала скарги прокурорам, поліції, чиновникам, погрожувала судом, благала повернути дитину. Її намагалися «умовити» – пропонували російський паспорт, житловий сертифікат і переїзд до Ставропольського краю. Вона відмовилася.
Через майже півтора місяця поневірянь, 17 грудня 2022 року, Андрія відпустили. 18 грудня волонтери допомогли вивезти їх з РФ до Європи. Нині Людмила в Данії, син під постійним наглядом у місцевому інтернаті. Після пережитого в Андрія – сильна агресія, потрібна тривала фахова допомога. Це – єдиний відомий випадок, коли після тривалих вимог росіяни повернули підопічного законній опікунці.
Щонайменше шестеро вихованців з Дніпрян досі незаконно утримуються у Свєтлограді. Решту розкидали по інших російських установах та окупованому Криму. Не змогла повернути сина і Валентина Іванова, попри поїздки інтернатами та обхід російських кабінетів. Не вдалося забрати племінника Максима й Інні Черноус з Білозерки – його вивезли до Невинномиського інтернату під керівництвом Сергія Фролова.
«Нас ніхто не попередив, що Максима повезуть до Росії. Потім ми дізналися про оформлення російського паспорта. Для нас це був шок. У бабусі стався інсульт. Максим народився з синдромом Дауна і олігофренією, все життя був з нами. Добрий, домашній хлопчик. Не уявляю, що він пережив», – каже Інна Черноус.
«Хлопці плакали і чіплялися в няньок, а їх відтягували силоміць»
Про 4 листопада 2022 року співробітниця Олена Василенко* згадує як про кошмар. «Озброєні військові РФ оточили інтернат і зажадали відкрити ворота. Я відмовилася, бо вони не представилися і не показали документів. Погрожували в’їхати БТРом і посадити нас усіх у нього. Семенова на місці не було. Рашисти кричали: “Ваш Владимир Витальевич в курсе, что мы должны приехать сегодня”».
Прибули близько двох десятків військових і представники двох кримських психоневрологічних інтернатів, які нібито мали прийняти всіх пацієнтів. Це виявилося брехнею.
«Підопічні плакали, чіплялися в няньок і колег, не хотіли їхати. Росіяни відривали їх від нас і заштовхували в автобуси. Ми просили дозволити попередити батьків і законних опікунів, але зв’язок зникав, додзвонитися майже ні до кого не вдалося», – каже працівниця.
Персоналу пропонували виїхати разом з групами і «влаштувати на роботу». Ніхто не погодився, побачивши, як силою «евакуюють» людей. Хлопців супроводжували невідомі цивільні. Того дня окупанти вивезли 96 підопічних. Згодом, уже під камери пропагандистів, спецтранспортом забрали ще близько двох десятків лежачих – їх розмістили у непридатному пансіонаті в Стрілковому на Арабатській Стрілці. Туди перебрався і Семенов, роздавав інтерв’ю російським медіа.
Декілька працівників поїхали за ним і погодилися працювати на окупантів. Коли Семенов виїхав, інтернат «обчистили», кухонне обладнання вирізали, документи знищили. Працівник, який згодом намагався знайти папери для оформлення пенсії, нічого не відшукав.
Семенов та інші: хто причетний до депортацій
Майже рік Семенов очолював незаконно створений «Днепровский дом-интернат». У Генічеському районі, за словами працівників, він привласнював частину зарплат підлеглих. Після скарг окупанти провели перевірку і зняли його з посади. Де він нині і чи живий – невідомо.
За словами Інни Черноус, Семенов мав доступ до коштів Максима та десятків інших підопічних, для яких формально був опікуном. Доля цих грошей невідома. В українському держреєстрі він досі значиться директором інтернату – записів не змінювали. Підозри від українських правоохоронців немає.
Голова Херсонської облради Олександр Самойленко повідомив, що з 24 лютого 2022 року по 10 липня 2024-го облрада звільнила керівників лише двох профільних закладів. 10 липня 2024 року повноваження на призначення і звільнення керівників таких установ на період воєнного стану передали Херсонській ОВА.
Директорка департаменту соцрозвитку Херсонської ОДА Олена Міхєєва зазначає: у ХОВА немає формальних підстав для звільнення Семенова – немає його заяви, кримінального провадження чи вироку суду. «З липня 2022 року зв’язок із ним втрачено, заклад не фінансується. Ми повідомили правоохоронні органи про події в інтернаті, відповіді не отримували», – каже вона.
Після вигнання Семенова на посаді окупаційного «директора» змінилося кілька осіб. З жовтня 2023 по січень 2024 року – Владислав Трусов з АР Крим (раніше мав фермерське господарство). З січня по липень 2024-го – Максим Лобов з ТОТ Криму. З липня 2024 по березень 2025 року – росіянин Дмитро Березуцький зі Ставропольського краю, який паралельно керував окупаційним «управлінням праці» Каховського району. Нині закладом незаконно керує росіянин Михайло Чічєрін з Ростовської області.
Куди розвезли депортованих з Дніпрян
Рідним і працівникам по крихтах вдалося встановити місця утримання більшості людей. Підтверджено перебування 55 пацієнтів у шести російських інтернатах, ще 19 – у закладах на окупованих територіях Криму і Херсонщини.
Щонайменше 10 осіб незаконно утримують у Балахонівському психоневрологічному інтернаті Ставропольського краю, директор – Ерєжеп Кєлємєтов. Щонайменше 9 – у Невинномиському інтернаті (директор Сергій Фролов). 19 – у Надзорненському психоневрологічному інтернаті (директор Владімір Братков). Щонайменше 4 – в Ізобільненському ПНІ (директор Владімір Єрмаков), щонайменше 7 – у Тахтинському ПНІ (директор Євген Бєляєв), щонайменше 5 – у незаконно створеному «Керченському психоневрологічному інтернаті» (директор Владімір Морозов). Ще щонайменше 14 людей тримають у пансіонаті села Стрілкове Генічеського району.
Сторінки цих установ у соцмережах пафосно звітували про «прийом» вихованців із Херсонщини. Видно, як хлопців втягували у церковні, спортивні та державні заходи РФ, постійно насаджуючи пропаганду.
Колишні працівники підтверджують: «Хлопці сумують за домом і Україною. Їх водять на “свята”, роздають кульки з прапорцями. Ці люди особливо вразливі до навіювання, а кожен новий “вихованець” – ще й додаткове фінансування, премії і ставки».
Не лише Дніпряни: масові депортації з інших закладів Херсонщини
У 2022 році росіяни примусово вивезли недієздатних осіб і з інших інтернатів області. Понад 300 підопічних Каїрського ПНІ з Горностаївської громади опинилися у Краснодарському краї та Волгоградській області РФ, а сам інтернат окупанти перетворили на військовий шпиталь.
5 листопада 2022 року силоміць вивезли понад 400 підопічних Каховського і Голопристанського геріатричних пансіонатів. Спершу – до окупованого Криму, звідти – до Ростовської і Воронезької областей Росії.
Раніше з Херсонського ПНІ вивезли 54 підопічних, обіцяючи «відпочинок на морі». Вони просто зникли – де вони, не знають ані родичі, ані працівники.
Наприкінці 2023 року окупанти закрили захоплений будинок для літніх людей у Першопокровці Нижньосірогозької громади, а його мешканців вивезли в невідомому напрямку. Частину з них пізніше знайшли у незаконно створеному «Владимиро-Ильинском гериатрическом пансионате» на базі захопленого комунального закладу у селі Чумацький Шлях Генічеського району. Місцеві скаржилися, що «пансионат» став осередком розпусти, а згодом окупанти заявили про намір відкрити там «центр соціально-психологічної реабілітації» для поранених російських військових і постраждалих від війни та техногенних катастроф.
«Заборонено міжнародним правом». Що кажуть влада і правозахисники
Заступник голови Херсонської ОДА Володимир Клюцевський нагадав: до повномасштабного вторгнення в області діяло 10 інтернатних закладів системи соцзахисту з 1 486 підопічними – геріатричні пансіонати в Голій Пристані, Каховці і Чаплинці, ПНІ у Херсоні, Ушкалці, Олешках, Дніпрянах і Каїрах, будинок-інтернат у Чумацькому Шляху та Олешківський дитячий будинок-інтернат.
«Окупаційна влада змінила керівництво і персонал цих закладів та незаконно перемістила підопічних під виглядом “реабілітації” до АР Крим і РФ. Даних щодо їхнього місця перебування немає. Ми направили листи про протиправну евакуацію до прокуратури, Нацполіції, СБУ та представника Уповноваженого ВР з прав людини», – каже Клюцевський.
Лише «Херсонський ПНІ» нині на деокупованій території. Через постійні обстріли він тимчасово призупинив роботу, близько 300 підопічних евакуювали до аналогічних закладів Миколаївської, Черкаської і Тернопільської областей, решту забрали родичі. Доля 54 депортованих раніше – невідома.
Правозахисниця Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк наголошує: міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переміщення або депортацію захищених осіб, серед яких і цивільні люди з інвалідністю. Єдиний виняток – евакуація з міркувань безпеки або за особливо вагомих військових причин. Навіть тоді переміщення дозволене лише в межах окупованої території, а на територію держави-окупанта – лише у виключних випадках і з обов’язковим інформуванням МКЧХ та сприянням контакту і возз’єднанню сімей. РФ цих вимог не дотримується, що може становити воєнний злочин або злочин проти людяності.
«Просто живіть». Чого чекають рідні та працівники
Для людей із тяжкими порушеннями депортація стала руйнівним стресом. «Підопічні мають сильну прив’язаність до місця і до тих, хто їх оточував. Багато хто виріс без батьків, а працівники для них – як родина. Їх вирвали з дому миттєво. Краще вони не отримали. Коли спілкуюся з хлопцями, вони кажуть, що дуже сумують і хочуть повернутися. Прошу їх берегтися – “просто живіть”, – ділиться колишня працівниця.
Чекають на повернення і рідні. «Ми дуже чекаємо нашого Максимчика, – каже Інна Черноус. – Чекає і бабуся, якій цьогоріч виповниться 82. Вона дуже хоче дочекатися онука».
Матеріал підготовлено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія» (WAN-IFRA, АНРВУ, MBL, за підтримки Норвегії). Погляди авторів не обов’язково відображають позицію партнерів програми.
Коментарі