Автор Українське оборонне виробництво зіткнулося з небезпечним парадоксом. Це тривожний сигнал. У той час як 96% куплених відомством FPV-дронів у 2024 році мають вітчизняне походження, їхня реальна «начинка» залишається глибоко іноземною. За словами експерта Івана Ступака, здатність України збирати безпілотники та адаптувати їх під фронт не скасовує критичної прив’язки до ринку Китаю. Це створює ілюзію суверенітету, де українськими є лише фінальна інтеграція та софт.
Найбільше вражає масштаб фінансової залежності. Лише один імпортер, TAF Industries, за останні 18 місяців замовив у Китаї компонентів на 1 мільярд доларів. Загалом у 2024 році Україна виробила озброєнь на 9 мільярдів, а план на наступний рік передбачає закупівлю 4,5 мільйонів дронів. Проте величезна частина цих коштів фактично вимивається за кордон. Ситуація нагадує замкнене коло, де швидкість закупівлі стала пріоритетнішою за локалізацію.
По той бік фронту ситуація виглядає ще більш гротескно. Нещодавній пранк за участю представників російського Мінпромторгу викрив тотальну деградацію їхнього «імпортозаміщення». На закритій нараді, де були присутні Олексій Сердюк, Олександр Плотников та інші посадовці, пролунало зізнання: 90% «електрики» є імпортною сировиною. Росіянам доводиться завозити навіть елементарний мідний дріт. Символічно, що обговорення «цифрового суверенітету» ворог проводив через американську платформу Avaya.
Москва намагається сховати цю слабкість за ширмою серійного виробництва. Розслідування Reuters підтверджують, що Кремль планує масштабувати випуск ударних БПЛА безпосередньо в Китаї. Вже зараз структура «ИЭМЗ Купол» має контракт на 6 тисяч дронів «Гарпія» на 2025 рік. Раніше двигуни для російської техніки завозили під виглядом «холодильних установок». Це спроба фізично притулитися до китайського конвеєра через неспроможність створити власну базу.
Незважаючи на ідеологічну прірву, технічний «кошик» обох сторін виглядає майже однаково. Список ідентичний. Виробники в Україні та Росії шукають одне й те саме:
- магніти та високошвидкісні підшипники;
- польотні контролери та камери;
- акумуляторні елементи та силіконові дроти;
- клемні колодки та оптичне волокно.
Financial Times зазначає, що заводи в КНР часто обслуговують обох клієнтів одночасно, просто розводячи їх у часі, щоб представники ворожих сторін не перетнулися в цеху.
Проте для Києва ця залежність є значно небезпечнішою. Це питання виживання. Росія сприймає Пекін як стратегічний тил, що вписується в її розворот на Схід. Україна ж є частиною західного блоку, для якого Китай — глобальний конкурент. Тому будь-яке рішення Пекіна щодо обмеження експорту стає прямим важелем впливу на українську обороноздатність. Ми прив’язані до ринку країни, яка політично не належить до нашого безпекового табору.
Навесні 2025 року Володимир Зеленський констатував, що популярні дрони Mavic доступні росіянам, але закриті для українців. Це підтверджують і звіти RUSI: Пекін посилює експортний контроль саме проти України. У відповідь Київ намагається нарощувати поставки через Тайвань. Але цей шлях складний. Асиметрія доступу до ресурсів стає дедалі відчутнішою, перетворюючи логістику на стратегічну проблему національної безпеки.
Позитивні зрушення в Україні все ж є, і їх не варто применшувати. Кластер Brave1 вже об’єднує близько 200 компаній, що працюють над компонентами. Компанія Vyriy довела обсяги збірки FPV-дронів до 10 тисяч одиниць, досягнувши 70-80% локалізації. Motor-G виготовляє сотні тисяч моторів, а Pawell Power збирає батареї. Це важливий крок. Проте «ядро» цих виробів — чипи та магніти — все одно залишається імпортним.
Війна дронів виявила вразливість російської нафтопереробки. У квітні після атак зупинилися заводи «Роснефти» в Туапсе та Новокуйбишевську. Це іронічний підсумок: «гаражні вироби», як їх колись називали в Москві, б’ють по основі російської економіки. Але успіх цих атак не повинен породжувати зверхність. Нам теж важко. Російське зізнання про залежність від іноземного дроту має стати для нас застереженням про власну крихкість.
Внутрішні правила гри в Україні також потребують змін. Вітчизняні виробники комплектуючих опинилися в нерівних умовах. Наразі імпортні деталі звільнені від ПДВ та мита, а українські — ні. Це дає китайським товарам штучну перевагу в 20%. Короткі контракти «до кінця року» заважають інвестувати у складну електроніку. Держава тривалий час субсидувала швидкість закупівель, а не розвиток власної промислової бази.
Сьогодні головне питання полягає в часі. Чи встигнемо ми? Україна випереджає ворога у гнучкості інженерних рішень та швидкості модернізації на полі бою. Проте індустріальна схожість із агресором у питаннях комплектуючих залишається нашою «ахіллесовою п’ятою». Справжній суверенітет почнеться тоді, коли українська збірка перетвориться на повну компонентну незалежність. Вікно можливостей для цього не буде відчиненим вічно.
Коментарі